Як можуть речі тривати, якщо світ котиться у прірву?

Читай також

  • Слухають, але не чують
  • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
  • Не все золото, що блищить
        • Як можуть речі тривати, якщо світ котиться у прірву?

          Як можуть речі тривати, якщо світ котиться у прірву? Як вони можуть… як можу я… тривати в цій порожнечі? Як може одна істота, невеличка людина, залишити після себе порожнечу, безмежну, наче галактика?

          Пізнавши порожнечу, під якою я розумів утрату й горе.., а втрата й горе, це різні речі, я все ж хотів розповісти про все це їй. Ми завжди все розповідали одне одному… ділилися тим усім.., а тут зі мною трапилася така колосальна річ і я не міг їй про це розповісти.

          Іноді я думав, що зможу винести втрату й горе тільки тоді, коли розповім їй про це. І я зробив так. Я писав їй тихими вечорами, бо з хати взагалі не виходив, і в тих листах спілкувався з нею. Написання листа є справжньою формою розмови, у якій образ віддаленої особи утримується у чиїйсь уяві. Я не міг розмовляти з повітрям, бо це було просто безглуздям. Таким самим безглуздям було тепер писати листи до неї як до живої. Однак насправді я міг розмовляти з нею в листах. Я не зберігав ті листи й не перечитував їх, ті довгі листи про наше спілкування, але я здужав написати їх… до неї. Чи читала їх Деві, можливо, з-за моїх плечей, то вже інше питання.

          У листі до Деві я розмірковував над утратою та горем. Смерть будь-кого близького, хай навіть смерть пса чи кішки, люблені вони чи ні, залишає пустоту. Велике дерево падає додолу й залишає порожнечу під небом. Якщо особа страшно кохана і близька, пустота здається більшою за весь навколишній світ. Під покровом видимого світу відлунює порожнеча й ниє пустота… і відсікає тебе від коханої. Кохана далека, як зорі. Але горе, то форма любови, то спрагле бажання коханого обличчя й теплої руки. Ті спогади про кохану людину воскрешають її. На мить вона повертається і порожнеча відступає. І це не горе відсікає тебе від коханої, породжуючи спалах реальности, а порожнеча, якою є утрата. Врешті чоловік не може більше викликати ту присутність і сльози висихають. Але поки це триває зводиться щит перед порожнечею. Із часом горе слабне, а жахлива порожнеча втрати поступається новому світу, де відсутні обриси коханого силуету.

          ~

          Шелдон Венокен “Суворе милосердя” (фрагмент з книги)

          Видавництво @svichado.book

          Джерело: Антонія Зоряна Шелепило

          Читай також

        • Слухають, але не чують
        • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
        • Не все золото, що блищить
          • Оціни

            [ratemypost]